Тарифи на розподіл газу в Україні залишаються штучно заниженими порівняно з країнами ЄС та навіть сусідньою Молдовою.

Про це у статті для ZN.UA пише Сергій Макогон, ексголова «Оператора ГТС України». За його словами, станом на квітень 2026 року українська система працює в режимі «відкладеного рахунку», що ставить під загрозу виживання галузі.

Україна vs Європа: прірва у вартості

Різниця в тарифах на доставку (розподіл) газу вражає. Якщо в Україні ціни вимірюються десятками доларів за тисячу кубометрів, то в Європі — сотнями.

Куди йдуть гроші: структура українського тарифу

Аналіз структури тарифу, затвердженого НКРЕКП, показує, що левова частка коштів витрачається на «проїдання», а не на розвиток:

• 51–76% — оплата праці та соціальні внески (ЄСВ).
• 10–29% — закупівля газу на технологічні втрати (ВТВ).
• 2,2–4,6% — ремонти та матеріали.
• 0,1–2,3% — капітальні інвестиції.

Сукупно на підтримку та розвиток мереж (ремонти + інвестиції) спрямовується лише 2,8–7,2% від виручки. Для порівняння, у Молдові лише капітальні інвестиції становлять понад 5,1%, що в рази перевищує українські показники.

Наслідки «заморозки» для галузі

Автор наголошує, що низькі тарифи — це не ознака ефективності, а результат мораторію, який руйнує кадрову та технічну базу:

1. Кадровий голод: Зарплати газовиків залишаються неринковими. Попри зростання номінальних зарплат в Україні на 20%, працівники облгазів тримаються переважно через «бронювання» від мобілізації. Після війни галузь ризикує втратити кваліфікованих слюсарів та зварювальників.
2. Зношеність мереж: Мізерні витрати на ремонти в умовах постійних обстрілів не дозволяють повноцінно відновлювати інфраструктуру.
3. Енергетична безпека: Штучне стримування цін створює дефіцит ресурсів для ліквідації наслідків атак дронів та ракет.

Ситуація з «дешевим» розподілом газу є міною уповільненої дії. Рано чи пізно Україні доведеться приводити тарифи до економічно обґрунтованого рівня, щоб уникнути колапсу газорозподільних мереж.